"Для кохання цифри неважливі": легіонерка – про стосунки з воротарем Шахтаря, небезпеку і українців

– Вероніко, розкажіть про свою спортивну кар’єру. З чого розпочався ваш шлях та чи подобається вам виступати за українські професійні клуби?

– Я розпочала свій шлях у футболі, як і багато інших дівчат, у команді з хлопцями. Думаю, що для мене це був дуже важливий період становлення як футболістки, незважаючи на те, що це був футбол більше для задоволення.

"У кози був стрес, у мене також": наречена капітана з УПЛ згадує Париж і мріє про Монатіка

У 17 років я вступила до університету й почала грати у жіночому клубі. Саме в цей період з'явилося розуміння того, що можна розвиватись у цьому спорті на професійному рівні. Вже в Україні почалася моя кар'єра. Думаю, тут я виросла у своїй професійній діяльності, граючи поряд і проти досвідченіших футболісток.

Порівнюючи з іншими країнами, в Україні відчувається інше ставлення до жіночого футболу, тож можу впевнено сказати, що тут мені подобається.

– Чому після початку повномасштабного вторгнення ви вирішили повернутися в Україну й підписати контракт з харківським Житлобудом?

– Я дуже хотіла повернутися до України, але мене зупиняв страх у плані безпеки. Але, коли я грала в інших країнах, то почувалася не на своєму місці. Тоді вирішила повернутися додому, пограти у молдовському чемпіонаті.

Керівництво клубу Металіст 1925 зв'язалося зі мною саме в той момент, коли у мене був вибір: повертатися у професійний спорт чи продовжувати грати в аматорський футбол і розвиватися в іншій сфері діяльності. Ухвалила рішення все-таки повернутися до України!

– Як ваші близькі та рідні відреагували на таке рішення? Адже на території України триває запекла боротьба з окупантами й тут досить небезпечно через постійні ракетні атаки…

– Зізнаюсь... Я поїхала без схвалення батьків, попри те, що завжди дослухалася до їхньої думки. Все ж, я знала, що з часом вони мене зрозуміють. Ми підтримуємо зв'язок у соціальних мережах, а також я бачуся зі своєю сім'єю, коли приїжджаю до Молдови.

– Чим ви займаєтеся у вільний від тренувань час? Можливо, у вас є якесь хобі або улюблене заняття?

– Зараз я проходжу курс із фотографування та вивчаю англійську з репетитором. Можу приділити час читанню, прогулянці з хлопцем. Іноді ми виїжджаємо на сквош (ракетковий вид спорту в закритому приміщенні), боулінг або більярд.

– Щодо вашого особистого життя, розкажіть про те, як ви познайомилися та скільки часу зустрічаєтеся зі своїм обранцем, голкіпером Шахтаря U-19 Владиславом Кравцем?

– Попри те, що ми були знайомі й раніше, почали спілкуватися ближче у той час, коли я приєдналася до Житлобуду-1. Згодом стали частіше бачитися, проводити час разом і дізнаватися один про одного ще більше.

– Як вам вдається поєднувати спортивну діяльність та особисте життя? Як часто ви бачитеся зі своїм партнером, чи не виникало ніяких труднощів у стосунках?

– Для нас обох футбольна діяльність – це спосіб життя. Але, перебуваючи удвох, ми – звичайна пара, яка підтримує і ставиться з розумінням один до одного. Восени було трішки складно, тому що Влад часто їздив за кордон на Лігу чемпіонів, а я до збірної Молдови, тому ми не бачилися, а підтримували зв'язок лише у соцмережі.

– Ви старші за Влада на 7 років. Чи відчуваєте різницю у віці? Чи, все-таки, для кохання цифри не важливі?

– Так, для кохання цифри зовсім неважливі. Ми вважаємо, що важливішими факторами успішних стосунків є взаєморозуміння, підтримка, чесність та турбота.

– Чи вдалося вам знайти друзів у новій команді? Куди ви найчастіше ходите з ними у вихідні дні?

– З дівчатами по команді ми в дуже хороших стосунках, але ще не вдалося зав'язати дружбу. З деякими можемо вийти у вільний час на каву, щоб поспілкуватися на різноманітні теми.

– Дозвольте кілька запитань, пов’язаних з Україною. Ви є легіонеркою у харківській команді. Чи подобається вам українська мова? Можливо, займаєтеся вивченням нашої мови, або ж хоча б замислювалися над цим питанням?

– Так, мені дуже подобається українська мова. Зазвичай я дивлюся фільми та слухаю музику цією мовою. З дівчатками із команди та коханим практикую, а також у суспільстві намагаюся розмовляти українською. Звичайно, що в планах є вивчення мови більш поглиблено.

– У яких містах України ви побували? Що найбільше вас вразило? Куди хотіли б поїхати у майбутньому?

– З командою я була у більшості міст України, а заплановані поїздки були, поки що, лише у Херсон, Львів та, звичайно, в Київ. Ці міста вразили мене своєю культурою і виглядом. У майбутньому я б дуже хотіла вирушити на відпочинок у Карпати.

– Українська культура. Що вам найбільше подобається в наших людях? Яка українська страва вам найкраще смакує?

– Думаю, насамперед, в українцях мені подобається їхня безмежна любов до своєї країни. Також такі якості як відкритість і взаємодопомога притаманні майже всім. Щодо улюбленої страви, то я полюбляю смакувати борщ із салом та пампушками.

– Яким ви бачите своє майбутнє? Чи пов’язане воно якоюсь мірою з країною, у якій ви зараз граєте?

– Ми живемо в такий час, що важко щось загадувати та планувати на майбутнє. Але я сміливо можу сказати, що зараз мене все влаштовує.